Її осінь почалася зарано, а зима дихнула в її душу хворобою коли їй минав 49 рік… Ніна Комісар мала щиру та сонячну душу, добре та любляче серце… Її, нажаль, немає більше з нами, але поезія написана нею, говорить до нас устами часу, лагідно та привітно промовляє сторінками тоненької книжечки.

У музеї Софіївського професійного ліцею нещодавно проводився поетичний вечір присвячений творчості Ніни Комісар (вона народилася 5 грудня 1949року), самобутньої поетеси села Тарасівки нашого району. Захід підготувала та організувала Валентина Володимирівна Земелько, бібліотекар нашого закладу. Валентина Володимирівна доклала зусиль, щоб гостей (ними були наші учні) не покидало відчуття рідного та українського, прикрасила музей квітами та вишитими рушниками. Я і моя однокласниця, Петришинець Яна, підготували декілька віршів написаних Ніною Комісар. Обираючи вірші для гостей ми просто втрачали голову, усі такі гарні, різні, і при тому кожен виражає індивідуальність поетеси. Мені, як людині небайдужій до поетичного слова, дуже цікаво було познайомитись з творчістю землячки. Для неї поезія була настільки важливою та рідною, настільки живою та потрібною! Проникаючи в світ поезії Ніни Комісар, я чула голос рідного та дорогого, і саме цей голос хотілося донести до слухача декламуючи вірші землячки. Справжня поезія написана серцем, написана не для когось, а для себе. Момент натхнення та творчості – це неповторна мить, коли серце мусить вирватись на волю, бо інакше розірветься від щастя чи болю прямо у грудях. Тільки така творчість здатна пробуджувати та змінювати навколишній світ! І саме такою поезією творила Ніна, душевною. Для поетів нашого краю є одна характерна риса характеру – це волелюбність. І для Любові Голоти, і для Ніни Комісар, у віршах характерна снага до волі та свободи. До речі у нашому закладі планується проведення поетичного вечору по творчості Любові Голоти, якій у січні, якраз на передодні Нового року виповнюється 60 років.

«Поезія! Такий глибокий, неповторно гарний світ, де червоними спалахами римуються польові маки, де достигає в риму червона калина, де хлюпочеться сплесками-словами весняний дощ. Звідки її початок?...»

Мені здається її початок саме у рідному, у  тому що хвилює душу, що змушує відчувати та любити. Бо тільки любов здатна створювати неповторність та красу!

Учениця Софіївського професійного ліцею

Козлова Таїсія