Говорять, не поет обирає собі долю, а доля обирає поета. І якби Михайло Чхан не народився на цій козацькій землі, де була Кам’янська Січ не дихав тим степовим повітрям і тим словом, яке відгукнулося у його творах, очевидно, такою масштабною, з українським духом і розмахом поета з нього не вийшло б.

Творчість письменників та поетів рідного краю ми повинні знати, бо це наша культура, наша історія. Тому з творчістю одного з поетів рідного краю, М.Чхана, першокурсників Софіївського професійного ліцею  познайомила працівник районної бібліотеки Табацька Олександра Іванівна . Творчість його лилася  «…зорею над землею». Родом М.Чхан із с.Кам’янка Апостолівського району. Це людина незвичайна: простий сільський хлопець і водночас інтелігент з енциклопедичними знаннями і дивною пам’яттю. Це людина, наділена великим даром переконувати. Під його впливом патріотами ставали люди, які його оточували (близькі йому і навіть супротивники).

Одним з найвидатніших явищ його творчості є збірка «Грані», яка зробила автора новою зіркою української національної літератури і водночас ускладнила подальшу долю поета. Про вірші з цієї збірки говорили: «Всі вірші Чхана, як правило, з подвійним дном». Та в них він прославляє свій край, з любов’ю звертається до рідного степу звідки він родом:

                      Степе мій! Хустиночками хати,

                      Чорноземна віковічна міць! –

                      Нам тебе судилось покохати.

                      Незрадливим серцем зрозуміть…

У його творчій спадщині є ціла низка творів, присвячених темі козацтва. Та, як писав сам автор, «… в обов’язковому порядку тоді викреслювалася яка-небудь згадка про запорозьких козаків». Тому такі твори, як «Світло Славутича», «Чортомлицькі легенди», «Річка Жовта» та ін. до друку вийшли вже в наші часи.

Є у М.Чхана й славнозвісна поема «Високе», присвячена полеглим визволителям Софіївщини.

                    Пам’яте! А ти все не холонеш,

                 І ції осінньої пори

                 Ти ступаєш м’яко та голоніж

                 І ніжніш ромашкою гориш.

                 Ходиш ненатомно по озимці  -

                 Прямо, поворот, петля чи й коло:

                 Ти шукаєш армії Чуйкова,

                  Буйно заозимлені позиції.

Поет завжди стояв на боці правди людської і добра, носіями яких для нього завжди були «незламні» і «не зігнуті» земляки. Своїми творами поет стверджує, що людина повинна не дрімати у цьому світі, а боротися, як робив це він. Люди такого ґатунку повинні бути взірцем для нашої молоді, а їх здобутки треба знати і поважати.

                                                                                О.В.Гончарова

                                                                                 викладач СПЛ