Вчитель – особистість дуже важлива в житті кожної людини. Всі ми пам′ятаємо своїх вчителів, які відіграли важливу роль у нашому житті. Вони, як яскраві промінчики, з′являються у нашій пам′яті. І лише у дорослому віці ми починаємо розуміти, яка важка, психологічно навантажена та, дуже часто, невдячна робота  вчителя. 

Тому ми, викладачі і майстри виробничого навчання, повинні вміти не лише самовіддано працювати, а й вчитися ( так, саме вчитися, бо іноді ми про це забуваємо, думаючи, що вже все вміємо) відволікатися від розумових навантажень, так би мовити, робити психологічне розвантаження. А хто в цьому може нам допомогти? Ну звичайно ж психолог – особа, яка знає як і вміє розрадити людину, просто вислухати або й навіть знайти відповідне заняття,яке допоможе відволікти твою увагу, розум від перевантажень.

Саме таким психологом є Валенко Євгенія Станіславівна. Вона працює в нашому ліцеї не лише з учнями, а й намагається розгрузити від розумової праці своїх колег-педагогів. Це різні тренінги, ігри (тут ми розслабляємося, іноді стаємо як діти, а це так важливо).

Так  Євгенія Станіславівна проводила з нами заняття з декупажу – це декоративна техніка прикрашання посуду. Корені її  сягають раннього Середньовіччя. Як вид мистецтва вперше згадується наприкінці 15 століття в Німеччині. Вирізані картини почали використовуватись для прикрашання меблів. Зараз ця стара техніка стала модною і ми намагаємося познайомити наших учнів з нею.

Останнє наше заняття було дуже цікаве і захоплююче. Ви знаєте, що таке квіллінг?  В перекладі з англійської – це «пташине перо». А взагалі це мистецтво папероскручування, яке виникло ще в Європі наприкінці 14 - початку 15 століття. З деталей смужок паперу, яким надають різної форми, роблять фігури, квіти, картини, підставки для книг, вази тощо. Це ручна клопітка робота, яка вимагає зосередженості, але в той же час розслаблює, відволікає від проблем і водночас згуртовує колектив.

Чомусь ми завжди думаємо, що все це забавки, дитячі ігри. Але це помилка нас, дорослих. Щоб навчити чомусь наших учнів, ми повинні цьому навчитися самі. А відчуття згуртованості і колективізму, вміння розслаблятися за столом, на якому лежать ялинкові іграшки, папір, пензлики, фарби, клей - цьому треба вчитися.

Так, і ви не ослухалися. Ми, вже дорослі люди, з усмішками на вустах, в очах горить азарт, а чоло іноді хмуриться від зосередженості. І робили ми прикраси на ялинку, реставрували старі іграшки. І це не тому,що нічим прикрашати зимову красуню. Ні, просто це дуже цікаво і класно. А потім в позаурочний час вчимо цьому наших учнів.

                                                                   Гончарова О.В., викладач СофПЛ