Неділя, 27.05.2018, 08:17
Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

ДПТНЗ "Софіївський професійний ліцей"

Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мои статьи [24]
Наше опитування
Наскільки ви володієте компютером?
Всього відповідей: 63
Посилання
Новій Дніпропетровщині - новий стандарт освіти. 1 рік Педагогічна преса Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Дніпропетровська областна рада ДОІППО Дніпропетровський регіональний центр оцінювання якості освіти Навчально-методичний центр профтехосвіти у Дніпропетровській області Єдиний освітній простір Дніпропетровщини Молодіжний центр Дніпропетровщини Новій Дніпропетровщині - новий стандарт освіти. 1 рік
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Наші координати
смт.Софіївка вул.Поштова,10 тел(факс)(05650)2-92-03

Каталог статей

Головна » Статті » Мои статьи

«Мені вчора наснився Афган …»

      У народі кажуть: «Життя прожити – не поле перейти». Іноді доля повернеться так, що ти й не чекав. Так і у випадку наших героїв. Вони пройшли найсуворішу, найжорстокішу, найстрашнішу школу життя – війну в Афганістані.

      Не всі повернулися з тієї війни. Та ті, хто прийшов додому, ніколи не забудуть ці зловісні роки, що пронеслися смерчем по їхньому життю і залишили незгладимий відбиток у їхній памяті.

       Афганістан… Вісімдесят два юнаки району брали участь у цій війні, справжній, кровопролитній. Там не було учбових тривог, холостих зарядів і бої там велися не на життя, а на смерть.

       Четверо з них – Андрій Гулівець, Віктор Зуєв, Сергій Пилипчук, Анатолій Литвиненко – ніколи не побачать рідну землю, усміхнені материнські очі, не відчують ласкавий доторк маминої руки, не пізнають радості кохання, сімейного щастя. І мати не поняньчить своїх ненароджених онуків. Материнські рани вічні, як саме життя. Вони несуть в собі горе і скорботу матері до останнього подиху.

        Пам'ять про загиблих воїнів-афганців завжди залишиться в наших серцях. Пам'ять! Гірка пам'ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить душу, серце, мозок…

       Втрата друзів вічним болем застигла в очах тих, кому пощастило лишитися живими. Покоління воїнів-афганців знає ціну життя, дружби, єдності, вони зберегли військову відданість і братерство і обєдналися в Софіївську районну організацію Української спілки ветеранів Афганістану.

      Кожного року 15 лютого, в день виведення радянських військ з Афганістану, ми вшановуємо пам'ять загиблих та вітаємо з цим святом (бо це справді свято для тих, хто вижив) воїні-інтернаціоналістів.

        Саме тим подіям, а вірніше людям, які брали в них участь, було присвячено урок мужності «Афганський реквієм» в районній бібліотеці, куди і запросили учнів Софіївського професійного ліцею. Підготувала матеріал і донесла до дитячих сердець Олена Анатоліївна Коцюх (завідуюча відділом обслуговування Софіївської районної бібліотеки). На зустріч були запрошені воїни-афганці: Школа Павло Павлович, Табацький Олександр Володимирович, Василик Сергій Миколайович.

        Діти з захопленням і переживанням слухали розповідь Олени Анатоліївни про ще одну чорну сторінку з історії нашої держави. Потім відбувся діалог між дорослими вже чоловіками та хлопчаками, віком їхнього призиву до армії 22 роки тому. Хлопців і дорослих (присутніх на заході) цікавило все, що стосувалося тих днів війни. Багато було згадано: і друзів, які не повернулися з бою, і перший бій, і перше поранення – всі ті події, про які не забудеш ніколи, що назавжди залишаться в серцях їхніх. Ще й зараз, як сказав Олександр Володимирович, їм сниться та країна з квітучими садами, зеленими горами… несподіваною смертю за рогом хатини. «Мені вчора наснився Афган…» - так назвала свою виставку-репортаж Олена Анатоліївна, вгадавши думки чоловіків.

      Так, тепер це тільки спогади, тоді ж це було життя, жорстоке і правдиве. Це не повинно повторитися ніколи: цинкові гроби, завчасно посивілі чоловіки з роз’ятреними ранами в душі, убиті горем матері і море сліз над фотокарткою свого завжди юного синочка. Ми вдячні тим, хто залишився живий, висловлюємо скорботу за тими, хто не вернувся із бою.

       Життя іде, минають роки… Все змінюється. Та пам'ять залишається живою через прийдешні покоління, молодь, яка дає паростки нового життя, нових переконань, мрій, подвигів у трудовому бою за світле майбутнє своєї держави, свого народу.

 

О.В.Гончарова

викладач СПЛ 

 

Категорія: Мои статьи | Додав: Юлія (17.03.2011)
Переглядів: 543 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]